Барви України в імені її

Леся Українка (Лариса Петрівна Косач) народилася 25 лютого 1871 року в Новограді-Волинському. Мати, Ольга Петрівна Драгоманова-Косач, активна учасниця жіночого руху, відома письменниця під псевдонімом Олена Пчілка видавала альманах «Перший вінок». Батько, Петро Антонович Косач – високоосвічений поміщик – дуже любив літературу й живопис. Серед близького оточення майбутньої поетеси були культурні діячі: М. Драгоманов (її дядько по матері), М. Старицький, М. Лисенко.

Поетичний хист Лесі Українки формувався і зміцнювався не лише на величній духовності й героїчній історії свого народу, а й творчому засвоєнні найкращих надбань світової літератури і мистецтва, чому значною мірою сприяли родинні обставини та те інтелігентне оточення, в якому вона перебувала й виховувалася.

Окрім рідної української, Л. Українка вільно володіла німецькою, французькою, латинською, давньогрецькою, італійською, англійською, іспанською, російською, польською, болгарською мовами, вільно читала твори чеських і словацьких письменників. Са́ме постійне зацікавлення світовою літературою та історією дозволило їй у 1890 році написати підручник «Стародавня історія східних народів», який було вперше видано у 1918 році в Катеринославі. Про її глибокі знання античної літератури засвідчують поезії «Сафо», «Іфігенія в Тавріді», «Ніобея», «Орфеєве чудо», а біблійні теми та мотиви оригінально розробляються у віршах «Я бачила, як ти хиливсь додолу», «То може станеться і друге диво», «Дочка Чєфая», «Ізраїль в Єгипті» та інші. Крім того, Леся Українка на основі глибокого знання історії, побуту, звичаїв, мистецтва і літератури багатьох народів написала вірші «Єврейська мелодія», «Пісня флорентійська», «Дим», «Напис в руїні», цикли «Весна в Єгипті» та «Єгипетські фантазії».

Неоціненний внесок у розвиток світової культури зробила Леся Українка своїми перекладами творів письменників багатьох країн українською мовою. Після І. Франка була чи не найпліднішим і наймайстернішим таким перекладачем.

Перекладами поетеса почала займатися ще, власне, з дитячих років. У тринадцятилітньому віці вона разом зі старшим братом Михайлом, що виступав під псевдонімом Обачний, переклала українською мовою «Вечера на хуторе близ Диканьки» М. Гоголя, а ставши відомою письменницею, розробила об’ємну програму перекладу українською мовою творів Гоголя, Короленка, Гаршина, Пушкіна, Лермонтова, Тургенєва, Некрасова, Салтикова-Щедріна, Гончарова, Достоєвського, Л. Толстого, Сервантеса, Петрарки, Шекспіра, Мольєра, Вольтера, Руссо, Бомарше, Бернса, Гете, Шіллера, Байрона, Вальтера Скотта, Бальзака, Беранже, Гейне, Гюго, Лесажа, Леопарді, Лонгфелло, Жорж Санд, Сталь, Флобера, Золя, Міцкевича, Сирокомлі, Конопницької, Красицького, Крашевського, Ожешко, Сенкевича, Словацького та багатьох інших. Уже цей перелік прізвищ визнаних у всьому світі митців художнього слова засвідчує про неабияку обізнаність Лесі Українки з найкращими надбаннями світової літератури, з якими вона намагалася ознайомити український народ з метою піднесення його інтелектуального і культурного рівня.

Про те, що світова література була невід’ємною частиною творчості Лесі Українки, свідчать її літературно-критичні та публіцистичні статті, переважна більшість з яких присвячена зарубіжній літературі. Особливо актуальними є її літературно-теоретичні дослідження «Два направлення в новейшей итальянской литературе», «Заметки о новейшей польской литературе», «Європейська соціальна драма в кінці XIX ст.», «Утопія в белетристиці», «Народничество в Германии», «Михаил Крамер» та багато інших.

Леся Українка належить до тих небагатьох митців українського художнього слова, котрі своєю творчістю й діяльністю були міцно пов’язані зі світовим літературним процесом, світовою культурою, залишаючись одночасно оригінальними й самобутніми національними письменниками.

«Барви України в імені її» – книжкова виставка, присвячена видатній українській поетесі Лесі Українці, представлена у вестибюлі університету.